Коли руськый, а коли російськый
14.03.2013 12:55
Автор И. Керча. Статя, подана до Народных Новинок, як реакция на внесеня П.Р.Магочи, же намѣсто слова «руськый» все бы ся мало хосновати «росийськый». Статя не выйшла у печать, бо уже перед тым векшина читателёв Народных Новинок так само еднозначно, як и автор той статѣ, выповѣла ся у дануй темѣ. Туй розмѣщуеме еѣ прото, же под вплывом украинськой школы даколи и у нас сесѣ два понятя чуеме од дакого путати.
У числї 43-44/2002 Народных Новинок пан П. Р. Маґочі поклав перед читателями важну проблему: точность и ясность терминолоґії дотычно называня майбулшого славянського народа, Русув ци Великорусув. Правилно зазначає, же у наш час на Пудкарпатю и Пряшовщинї на означеня стямкы ‘великоруськый’ хоснуют термин ‘руськый’, хоть у прошлости сесь термин хосновали и в одношеню Русинув. Правда и то, же мы самых себе называли руськыма, а язык свуй руськым практично онь до 1944‑го года. Айбо теперь себе так не называєме. Яка причина історичної переміны значеня сёго слова? Думаю, тота, же в усвідоменю народа не было доста ясного похопу, яка є розлука межи руськов и русинськов культуров, языком, світозором, націоналным характером. Думало ся, же окулько розумієме доста добрі руськый язык та и мы руські. Тадьбо и Украинцї себе называли давнїйше руськыма! Коли ся усвідоменя розлучности розвило и сформовало, давный термин ‘руськый’ достав новоє значеня, фіксуючи тоту історичну переміну, же из руського народа обстав лем великоруськый, бо выокремив ся білоруськый и украинськый (а нынї и русинськый). Важно повісти и то, же сесь термин ‘руськый’ у ёго модерному значеню не лем у Русинув Пряшовщины и Пудкарпатя означає ‘великоруськый’, но у вшиткых славян, окрем Полякув и Украинцюв! Днесь жиєме у комунікаційнум світї, коли комунікуєме не лем Русины з иншых держав межи собов (на жаль, якраз тота комунікація є майменша), а из другыма славянами: пудкарпатські Русине идут за роботов до Чех, до Словакії, и дале по світї, де всягды ‘руськый’ означає ‘великоруськый’, як и в самум руськум языцї, котрый є світовым языком, так же ниякої баламуты, з тым не є. Наспак, из практикы знаю, же неславяне (Нїмцї, Таліане), котрі знают руськый язык, можут читати и порозуміти русинськый текст зато, бо у нас много слов общеславянськых, у тому числї и слово ‘руськый’. В нашум языку, як и в иншых, є булше слов, які перемінили своє значеня, и уже не можеме днесь вернути їх на давноє, ани не потребуєме. "Обачє вицєархидїаконом в сєм опасным, и прозорливым быти подобаєт" (пише А. Бачинськый, оббіжник 24.03.1800). "[Вітрику,] Опасно прелети, / Чтобы твоя сила / Моей милой покой / Не поколотила.” (пише А. Духнович, Тоска на гробі милой). Туй видиме, же слово ‘опасный’ означало у тот час ‘осторожный, мерькуючый’. Из того ясно, же читаючи опис давнїйшого історичного періода, вадь творы давных авторув мусиме дати позур на тото, же дакотрі слова у тот давнїйшый час означали дашто иншоє. Ани туй не буде баламута, кедь про менше пудготовеного читателя даме коментарій. Писателї Пудкарпатя уже и давнїйше хосновали термины ‘руськый’ и ‘російськый’ у їх модернум, днешнум значеню. "У нас, на Угорщинї, теперь найпопулярный писатель русскій е Чехов.” (пише К. Ю. Жаткович, Письмо В. Гнатюку, 15.02.1901) "Ласкавы были Вы снов прислати мнѣ цѣнники россїйских книгарень...” (та же переписка, 16.07.1907). Покудь термин ‘руськый’ нынї означає приналежность ид народу и культурї Русув, термин ‘російськый’, што тыж є в языку пудкарпатськых Русинув, означає дашто иншоє: штатну приналежность ид Росії. Не треба поясняти велику розлуку: у Росії сут окрем Русув многі народы, но всї они російські. Значит, мож говорити за руськый язык, характер, часопис, обычай, но за росїйськый парламент, гімн, промысел, закон. Наконець, треба видїти, же и Полякы, котрі завели до хоснованя слово ‘російськый’ у дотычности ид народу, языку Русув, самі не сут дослїдны: найдеме у них слова rusycysta, rusycyzm, rusyfikacja, ба и само ruski має два значеня: ‘украинский’ из зазначков ‘застарілоє’, и ‘русский’ (великоруськый!) из зазначков ‘простонародноє’ Польско-русский словарь под ред. Розвадовской, Москва, 1963). Так же Русины Пряшовщины, Пудкарпатя, а як видиме и простый польськый люд, правилно и добрі розуміют дотычность ‘Рус – руськый’, а ‘Росія – російськый’.
Жерело: Народны Новинкы, ч. 43-44/2002 (Пряшово)