Треба нам наукы

Іван ріс здібним хлопчиком, і батько післав його вчитись в гімназії в м. Кросні. Незабаром Іван не захотів вчитись (надокучило) і повернувся додому. Ба­ть­ко не сварився, не скандалив, тільки сказав, що треба шукати іншого хліба в житті. На другий день вдосвіта збудив Івана і забрав до лісу різати дерево на кубометри. Примусив працювати Івана цілий день без відпочинку до пізного вечора. Коли Іван натрудився до сьомого поту, коли щеміло все тіло, коли нили руки, ноги, коли кровавились мозолі на долонях, тоді Іван заду­мався над подальшим своїм життям. На слідуючий день раненько зібрав свої книжки і подався до міста в свою гімназію і більш ніколи не тікав.

Марія Сенько, З життя І. Ю. Русенка

Хоть маме крѣпкы рукы,
Хоть маме добре здравя -
Без школы, без наукы
Мудрѣйшы нас задавят.

Бо хоть голову маме
И мозок в той головѣ,
То мы не понимаме,
Што о нас дахто повѣст.

Бо хоть и очи маме,
Видиме, як сонце свѣтит,
Лем вшыткого, як другы,
Не можеме видѣти.

Мы лем горе чуеме,
Бо серце маме в груди,
Лем того горя нихто
Николи чути не буде.

Хто нам другом, хто врагом?
Мы каждому вѣрили,
На мотузку нас вели -
Своей не мали мы цѣли.

И мы все бѣдны, голы,
Хоть маме крѣпкы рукы.
Бо нѣт у нас своей школы
И своей нѣт наукы.

Рисунок Ивана Русенка, 1950- рокы

Жерело: Петро Трохановскій (ред.)
 Русенко. Выбране. Бібліотека Бесіды 22.
Стоваришыня Лемків. Крениця–Ліґниця. 2010.