Блаженный «Украинец»

Як спомочи «независиму» Украину без Швеции, або без Польщы, або без Нѣ­ме­щины, або без Америкы? «Независимость» то умѣлство, а умѣлство жа­дат не лем жертв, але и пожертвовань. Корунами, злотыми, дойчмарками, таля­рями. Вшытко ся зыйде, а чим вецей. Бо то дѣло не туное, а хто знат то­му цѣну, о грошѣ не постоит. Пѣнязѣ гыбут свѣтом, а так то было и перед ско­ро 100 роками, коли понизшы рядкы вышли зпод пера Ваня Гунянкы.  

Встрѣтил я раз в Канадѣ, в мѣстѣ, на улицѣ «Украинця». Нашого, галиц­ко­го. А треба вам знати, же мам такый талант од Бога, же нашого, галицкого «Украинця» дораз познам. А познам го

по очах, по головѣ,
по шатах, по мовѣ,
по «шусах», по модѣ,
по руках и ходѣ:
в очах тупо,
в головѣ глупо,
шаты
з другого взяты,
мова –
нова…

И того я по такых знаках познал. Молодый ищи был, а штоси барз загры­зе­ный.

– Дай, Боже! – реку.

– Добрий вечір! – каже. – А що ви, вуйку, українець?

– Боже, хрань! Ани я не «вуйко», ани не «Украинец», лем Лемко!

– Таж то всьо одно!  – каже. – Одна рідна мова!

– А коли една «рідна мова», то повѣчте ми паничу, што то таке «фрас»?

– А дідько, – каже, – його знає!

– Так видите, – реку, – паничу, же не една «рідна мова». А вы, паничу, давно з краю?

– У пятницю, – каже, – приїхав.

– В пятницу? О, то зле, паничу! В пятницу Петлюра почал, в пятницу по­кон­чил. Правда же, зле?

– Не добре, вуйку! А добре, – каже, – мені було в краю! Мій тато багатий, дуже багатий! Ми маемо велике господарство! Тато приїхали з Америки, то докупили ще поля.  А я син одинак дома був, і фортепіян дома був… Добре мені було! Курки наскучило їсти, нічо не казали робити… І мамка при­глас­кували: «А може тобі, дитинко, меду, може масла? Що будеш їсти на обід? Кур­ку, чи курєтко?» «Курку», кажу, – і була курка. Добре мені було. А тато гроші давали, скілько хотів. Не польські гроші, а доляри. Тато принесли великі гроші з Америки. Недавно приїхали. А татові добре велося в Америці. Тато були «кук-шефом» в ресторані, в Нью-Йорку. На ніч служили, і всьо було під їх за­рядом, всі ключі… Кожну ніч набрали на 4, на 5 долярів «ґросерії» ^[1] і продали сусідам… Добрий «бізніс» мали! А «бос» їх дуже любив… Татові ся дуже доб­ре вело в Америці. І тепер їм добре…

– А вы, паничу, чом сте в свѣт выѣхали, коли вам так добрѣ было дома?

– Та бо казали, що буде війна з більшовиками. Та й тато кажуть: «Тікай, синку! На тобі, – кажуть, – гроші.» А за гроші у нас всьо купиш. На другий день був уже і паспорт, на третій день віза і всьо до дороги. «А не роби, – кажуть тато, – тяжко. Найди собі легку роботу, щобись жив!»

– Та и вы тяжко, паничу, не робите?

– Не роблю, –каже.

– А легко робите?

– Не роблю. Шукав, пане, легкої роботи, нема, шукав тяжкої, нема. І тяж­кої не знайшов. І не роблю…

– Та вам, паничу, в Америцѣ так, як дома, – реку. Там сте не робили и ту не робите.

– Зле, пане…

За тыждень знова я стрѣтил того «Украинця». А якбы не тот: и калап но­вый, и «шусы» бѣлы, и в очах блаженство…

– Но и як, паничу? – звѣдую ся. – Нашли сте роботу?

– Знайшов, пане!

– Тяжку, ци легку?

– Легку, пане!

– Яку?

– Коллєктую, ^[2] пане!

– На што?

– На Україну, пане!

– Гут бизнисс?

– Орайт, пане!

А дале и бесѣдовати не хтѣл…

«Блаженный Украинец», – думам собѣ…

========
^[1] гросерия (англ.) =пожива
^[2] коллектовати (англ., ту) =зберати грошовы жертвы

Жерела: Иллюстрованный русско-американскій Календарь на годъ 1925.
 Изданіе Обшества русскихъ братствъ въ Соед. Штатахъ
 Сѣверной Америки. Филадельфия, ПА. 1924. 143–144.
Рисунок Герлуфа Бидструпа.